Священики Порошківського Свято - Миколаївського храму

           Першими священниками  інформацію про яких доносять нам історичні джерела  , правда прізвищ не має - 1709 рік - Янош (Іван?), 1717 рік - Петер(Петро). Першим священиком церкви, про якого збереглися відомості, був Реберка Олександр(Олексій) - 1722 - 1766 роки, в період парохіяльної діяльності якого знову згадується дерев'яна церква - у 1751 році. Образи були всі старі але якраз тоді громада збиралася дістати нові(Михайло Сирохман."Церкви України. Закарпаття". Видавництво "МС". Львів, 2000, с. 71.).
В 1768 - 1780 роках священиком був Легеза Іван, 

1780 - 1786 - Ковечак Андрій
1786- 1803 - Керечин Петро
1803 - 1805 - Попович Іван
1805 - 1817 - Яцкович Матяш
1817 - 1832 - Чобаль Олександр
1832 -1855 - Табакович Василь
1855 - 1856 - Чоба Михайло
1856 - 1872 - Шолтис Олександр
1872 - 1882 - Балог Балінт. 

            У 1882 році священиком села Порошкова став Євген Фенцик - просвітник, літературний діяч, видавець. Про складність становища місцевого населення можна зрозуміти також і з духовно - літературного ілюстрованого журналу "Листок", який видавався просвітником, священиком Е.А. Фенциком, який жив і працював у Порошкові у 1885 -1903 рр. В своєму "Листкові" від 1 грудня 1891 року він так пояснює завдання цього журналу: "… нас воодушевляет мысль, что мы исполняем долг чести, совершаем работу самохранения : храним наш милый родимый язык, нашу письменность, наши милыя буквы от полнаго исчезновения. Кромь церковных книгь и кромь "Листка", и кое - как кромь школы, нигде не встретишься уже у нас сь русскими буквами!" ( мова оригіналу - "Листок" від 1 грудня 1891 року, який зберігається в Порошківській ЗОШ І - ІІІ ступенів). 

              Євген Андрійович Фенцик є не тільки одним з когорти просвітителів Закарпаття, а для нашого села - неоціненим джерелом з історії села кінця ХІХ - початку ХХ ст.. Є.А. Фенцик присвятив багато місця у своєму "Листкові" дослідженням історії, етнографії, соціально - економічному становищу населення. Проживаючи в селі Порошково, Є.А.Фенцик свої спостереження та висновки робив саме з того, що бачив навколо себе: важке економічне становище селянина, його життя та побут, звичаї й традиції, занедбаний стан освіти. Творчість видатного закарпатського просвітника саме цього кута зору ще лише потрібно вивчити. 

В газеті "Листок" Євген Фенцик так характеризував стан освіти тих часів: "Нет на земле народа, котрий би находився в болеее неблагоприяствующих обстоятельствах в деле народного развития, как ми, угроруси". У своїх публіцистичних та літературних творах, які виходили на сторінках " Листка" він показував низький рівень освіти, на важке становище вчителя. Адже в умовах Австро - Угорської імперії вчителя за незнання угорської мови могли звільнити зі школи. Однак Євген Фенцик не лише звертав увагу на труднощі в організації освіти, закликаючи" к работе", та до духовного відродження :"вставайте уж од сна глибока, разбейте цеп духовних уз", але і надавав певну допомогу, видаючи підручники для шкіл з історії, географії, природознавства на рідній мові. Його літературна діяльність сприяла ознайомленню місцевого населення з власною історією, культурою. Його етнографічні пошуки не втратили свого значення і по сьогодні, їхня наукова цінність лише зростає. В "Листку постійно подавалися оголошення слідую чого типу:"Один ревнитель угро-русской письменності через редакцію "Листка" обявляет конкурс для описания угро-русского народного обичая "лопатки", отбиваємого в ночи, когда в домі находится мертвець. "Лопатка" должна бити описана вірно, точно так, как она у угро-руссов отбиваєтся, со всема бесидами и представлениями. Труд должен бити прислан в редакцію до конца м.(місяця) февраля 1892. Наилучшее описаниє "Лопатки" удостоится премії , состоящей из 20 гульденов. Конкурувати може каждий угро-русс." Будучи переконаний в тому, що лише " віра і просвіщениє единствинно в состоянии поставити милое отечество в благоє положениє", Є.Фенцик намагався своїм прикладом покінчити з байдужістю більшості інтелігенції, змусити взятись за розвиток освіти. Важливою особливістю "Листка" було те, що тут друкувалися також і релігійні матеріали -Богослужіння, проповіді, пояснення щодо них. Важливо це було з кількох точок зору. По - перше, місцеве населення мало змогу ознайомитися з релігійними матеріалами на зрозумілій для них мові, по друге - зміцнювалась національна самосвідомість русинів. Слова, написані Євгеном Фенциком в кінці ХІХ ст.. актуальні і по сьогодні:" коли індиферентизм і невірря так швидко поширюються, скорочувати Богослужіння є несумісним та вкрай небезпечно. Богослужіння встановлено для того, щоби славословити Бога, щоби спілкуватися з ним і так освячувати душі свої". Хотілося би також ще раз підкреслити, що діяльність Є.Фенцика - літературна, освітня та духовна припадає на період, коли в нашому краї посилюється примусова мадяризація, яка закінчується в 1916 році переводом підручників для шкіл з кирилиці на латиніку, фактичною забороною русинської мови. Вся ліва сторона від вхідних дверей до церкви дивує сьогодні відсутністю хрестів. Проглядаються лише невеликі горбки - свідчення давніх поховань. Поясненням цього факту слугує те, що тут поховані жертви останньої з великих епідемій холери 1899 - 1901 рр. В декотрих сім'ях повмирали двоє - троє, а то і всі діти, дорослі. Померли та поховані біля церкви діти священника, літератора, видавця газети " Листок" Євгена Фенцика. 

              11 січня 1893 року в сімї священника Євгена Фенцика народився хлопчик - внук Є. Фенцика Августин Штефан. Доля щедро наділила талантами дитя, завдяки яким А. Штефан посів гідне місце в історії нашого краю, хоча його діяльність незаслужено замовчувалась.   Діяльність Августина Штефана розпочалась ще в 1919 році, коли він приймає участь у зїзді в Хусті, який проголосив бажання жителів нашого краю возз'єднатися з Україною. Тоді це бажання краян внаслідок тодішніх політичних умов не було реалізовано.
 Після приєднання нашого краю до Чехословаччини А.Штефан продовжує активно приймати участь у політичному житті Підкарпатської Русі. Він очолює українське крило Аграрної партії Чехословаччини, яке на теренах нашого краю видає журнал українською мовою "Земля і Воля" . В травні 1920 року Августин Штефан бере активну участь у створенні в нашому краї "Просвіти ",діяльність якої була надзвичайно активною також на Перечинщині- в Перечині діяв філіал цієї організації. До складу керівних органів "Просвіти" А.Штефан входив до часу окупації нашого краю угорцями. 
                В 1922 році А. Штефан стає одним з засновників Української Торговельної Академії, незмінним директором якої пропрацював до кінця 1938 року. Був також членом Головної Управи Педагогічного Товариства, Учительської Громади. Ці організації охоплювали 60% українських вчителів краю, вони видавали підручники - українською мовою також. В розробці підручників українською мовою А.Штефан бере також активну участь, є їх співавтором. Також бере активну участь у виданні газет та журналів - "Русин", "Українське слово", "Свобода" , "Нова Свобода ".
Після створення уряду А.Волошина Августин Штефан - Міністр освіти, шкільництва і культури Карпатської України. На першому засіданні Сойму Карпатської України Августина Штефана обирають головою - спікером - Сойму Карпатської України. Угорська окупація нашого краю змусила Августина С Штефана податися в еміграцію.
                 Вдячними нащадками - жителями Перечинщини було відкрито в селі Порошково меморіальну дошку цьому провідному політичному та громадському діячеві краю. Таке вшанування памяті видатного уродженця Перечинщини стало можливим насамперед завдяки участі та підтримці депутатів Перечинської районної ради та М.І.Грубого - заступника голови районної ради. У 2009 році меморіальна дошка, розташована на Порошківській ЗОШ І-ІІІ ступенів була освячена владикою Міланом Шашіком. 
               З 1903 по 1913 роки священиком був Куштан Петро, з 1913 - 1935 рр. - Куштан Августин. Саме в цей час в селі -по його тодішніх кінця встановлюються камяні хрести та не велика капличка в урочищі "Пасіцька". На "Пасіцькій", біля урочища Гурки ховали людей, які пішли з життя за власним бажанням - повішеників, утоплеників. Ховали тут також і солдат, які загинули в боях. 

               З 1935 по 1937 парохом села був Скиба Іван,1937 - 1945 - Галайда Георгій, він похований біля церкви, 
             1945 - 1949 - Егреші Іван, який за приналежність до греко -католицької церкви був засуджений. З цього часу церква знову стала православною, священниками тут були : Іван Олаг, його син Володимир Олаг, монах Іван Нодь, Гойдич Степан, Мерцин Василь, Кміть Михайло, Чепара Іван, Стецович Юрій, Ткач Іван.  З 2005 року настоятелем  храму є  отець Віктор Палчей.